Яготинська районна рада
Яготинський район, Київська область

Ничипорівська сільська рада

 

 

Ничипорівка – земля хліборобів

 

Село Ничипорівка розташоване за 3 км від районного центру.

Найближча залізнична станція - «Яготин», 4 км.

Площа населеного пункту – 531,1 га.

Населення – 1001 особа.

Кількість дворів – 691.

До складу Ничипорівської сільської ради входить село Трубівщина, розташоване за 1 км від Ничипорівки. Площа населеного пункту – 167,4 га. Населення – 257 осіб. Кількість дворів – 211.

У 1655 р. на лівобережжі Супою (так званий Кут) поселився зі своїм братом козак Ничипір Бобир. Ничипору та його нащадкам належали кілька сот гектарів землі, ліс, ставок. На згадку про те, що Ничипір Бобир поклав початок цьому поселенню, село названо Ничипорівка.

За те, що козаки Бобирі погодилися віддати ліс дворянину Бохановському, вони отримали нове дворянське прізвище – Бобир-Бохановський.

Козаки села Ничипорівки прославилися своїм героїзмом за боротьбу з іноземними ворогами.

Ничипоряни брали участь у штурмі Зимового палацу, громадянській війні, колективізації, Великій Вітчизняній війні. Багато односельчан нагороджено за бойові подвиги орденами та медалями.

Про страшні роки Голодомору нагадує на сільському цвинтарі меморіальний знак – хрест, а в центрі села стоїть пам`ятник загиблим у 1941-1945 рр. односельчанам (190 осіб).

Першим учителем у селі у 1878 р. був козак Семен Семенович Добровольський. У 1879 р. в Ничипорівці було відкрито земську школу, а в 1911 р. збудовано її нове двоповерхове приміщення.

У 1931 р. в селі відкрито семирічну школу. З 1 вересня 1989 р. Ничипорівська школа набула статусу середньої школи.

Ничипорівка славна своїми хліборобами. У 1930 р. створено колгосп ім. Артема, до якого вступили 450 господарств бідняків і середняків. У 1934 р. на його базі утворено п`ять колгоспів – ім. Артема, ім. Чапаєва, ім. Будьонного, «Червоний Маяк», «Червоний борець».

Навесні 1950 р. було створено один колгосп ім. Чапаєва.

З 1992 р. по 2006 р. у результаті реорганізацій створювалися: об`єднання орендарів «Колос» (1992), агрофірма «Колос» (1994), ТОВ-фірма «Урожай» (2000), ТОВ «Агрофірма «Урожай» (2000).

За нелегку хліборобську працю нагороджені Орденом Трудового Червоного Прапора – Воєвода Ніна Іванівна, Дяченко Ольга Василівна, Шевченко Лідія Митрофанівна, Шейко Василь Корнійович, Бохан Павло Пилипович, Дараган Борис Олександрович. Медаллю «За доблесну працю» відзначені Малик Марія Савівна, Клопова Марія Дмитрівна, Шитікова Ольга Григорівна, Золотуха Ганна Іванівна. Медаллю «За трудову відзнаку» нагороджений Бохан Павло Пилипович, медаллю Трудової Доблесті – Рева Костянтин Васильович.

На сьогодні землі обробляють ТОВ «Агрістейт», ФГ «Наділ», ФГ «Іржавець».

Після аварії на ЧАЕС до Ничипорівки та Трубівщини переселилися жителі сіл Становище та Денисовичі Поліського краю. Всього було переселено 340 осіб. У 1992 р. для них було зведено 175 будинків. На сьогодні ці поселення газифіковано. Газ у село було підведено ще у 1985 р. Значна частина вулиць асфальтована. Села забезпечено автобусним сполученням.

У 1990 р. збудовано сучасну школу, розраховану на 365 учнів, нове приміщення дитячого садка, адмінбудівлю. У 2006 р. відкрито сільську амбулаторію загальної практики сімейної медицини.

Знані ничипоряни далеко за межами села. Серед визначних людей – Андрій Бобир, який досконало володів технікою гри на бандурі, мав хист хормейстера, диригента-симфоніста, викладача, прекрасного знавця народної творчості, керівника оркестру народних інструментів. У 2005 р. центральній вулиці Ничипорівки присвоєно ім`я Андрія Бобиря.

Народився в Ничипорівці Віктор Павлович Семеняка, письменник-гуморист, та його брат Володимир Павлович Семеняка, голова Яготинської райдержадміністрації.

Цікава історія і села Трубівщини. Є дві версії назви села. За першою, назва походить від прізвища князя Трубецького, який одержав земельний наділ на території села. За другою – від назви річки Трубіж. У гетьмана Богдана Хмельницького у Переяславі служив полковник, якому було виділено наділ. Оскільки він приїхав із Переяслава, а там недалеко річка Трубіж, він і вирішив назвати село Трубівщиною.

Знана Трубівщина своєю мальовничою природою. Урочище Калиновий Гай всі знають, як «криничку». За легендою, дуже давно хтось знайшов там джерельце. Люди стали помічати його цілющі властивості й ішли до джерельця, щоб напитися води. Заздрісний пан вирішив засипати його, проте через деякий час джерельце пробилося на поверхню, а в пана раптом сталося лихо: осліпла дочка. Йому наснився сон, що треба піти до джерела і промити очі цілющою водою. Пан так і зробив – і сталося диво, дочка прозріла. З того часу слава про цілюще джерело розійшлась далеко за межами села.

На даний час джерело накрито колодязем, для витоку води поставлені труби, впорядковано східці для зручного спуску до води. Біля кринички збудовано церковну капличку та альтанку. Щорічно на Десяту П`ятницю проходять богослужіння, і щодня біля кринички – черга з охочих набрати цілющої води.