Яготинська районна рада
Яготинський район, Київська область

Олександр Петрович Кулінський, депутат районної ради, в черговий раз порушує питання збереження природного середовища на Яготинщині та пропонує своє бачення вирішення проблеми

Переглядів: 155

        Лише сліпий може не помічати, як останнім часом змінюється навколишнє природне середовище. Обміліли ріки, практично зникли численні рукотворні стави, де ще в дитинстві ми могли спіймати карасиків та пожарити їх з сметаною. А в якому жахливому стані опинились полезахисні лісополоси , які важкою працею створювались нашими батьками та дідами на землях Яготинщини? А їх роль є дуже важливою, адже такі лісополоси захищають ґрунт від водної та вітрової ерозії, створюють мікроклімат на полях , який сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.
      Звісно, що однією з причин цього є глобальна зміна клімату, яка на жаль не оминула і Україну. Але хіба причина лише в зміні клімату? Хіба не призвело до замулення наших річок та ставів бездумне розорювання земель, які втратили при цьому стійкість до водної ерозії і частина ґрунту з розораних ярів разом з талими та дощовими водами не замулювала наші ріки та стави? А неконтрольоване спустошення отих лісополос чорними лісорубами хіба не нанесло шкоди отим посадкам? Відсутність контролю за розповсюдженням омели хіба не перетворює колись гарні доглянуті посадки в декорації для фільмів жаху? А в якому занедбаному стані знаходяться оті нечисленні гектари природнього лісу, які подекуди ще збереглися на території нашого району? Чому вони почали перетворюватись в захаращені хащі з хворими та буреломними деревами? Дуже збіднів останнім часом наш край і на типових представників флори та фауни, яких все рідше можна зустріти в наших краях. Як давно у вас з під ніг вискакував зайчик чи злітала в повітря з фурканням куріпка, чи бачили ви як розквітає на узліссі горицвіт чи сон-трава?
        Часто ми обурюємося, коли бачимо по телеканалах, чи читаємо в пресі про масові вирубки українських лісів, вболіваємо від усього серця за українські Карпати, але чому ж так байдуже відносимося до того, що оточує нас в місці нашого проживання?
       Не можу сказати, що і раніше, ще за радянських часів, в нас на належному рівні відносились до збереження природи, та все ж полезахисні лісополоси тоді були в складі основних засобів бувших колгоспів і за ними хоч якийсь, нехай і не зовсім науковий, та все ж вівся догляд. В штатах колгоспів був, як правило, і охоронник-лісник, який опікувався охороною тих лісополос та так званих колгоспних лісів.
        Все змінилося з початком земельної реформи, коли землі, на яких є можливим вирощування сільськогосподарських культур, були або розпайовані між членами КСП, або як землі запасу передавались в оренду сільськогосподарським товаровиробникам. А що ж з відбувалось з лісопосадками, колгоспними лісами, ярами, балками, заболоченими ділянками? А нічого. Вони ніби «зависли в повітрі». Фактично відповідальності за них ніхто не несе, що вкрай негативно позначається на їхньому стані. Десь їх частково почали «окультурювати» землекористувачі, чиї землі знаходяться поруч. Але ні юридичної підстави для проведення таких робіт, ні досвіду в них зазвичай немає. Часто від проведення таких робіт лісополоси більше потерпають, чим отримують покращень тих функцій, для яких їх створювали.
      А що відбувається з сінокосами чи пасовищами, які раніше були як правило по заплавах річок і окрім заготівлі сіна та випасання худоби виконували ще і дуже важливу водорегулюючу роль? В зв’язку з тим, що більшість сільгоспвиробників відмовились від тваринницького напрямку в своїй діяльності, то вони практично всі розорані. Влада, як правило, чомусь бачить лише одну негативну сторону цієї «медалі» - це недоотримання коштів від здачі таких земель в оренду, але зовсім не хоче помічати іншої - тобто того негативного впливу на екологію, якого зазнає довкілля від такого використання, адже розорані землі вже не можуть виконувати ту роль, яку виконують ділянки з трав’янистою та болотною рослинністю, що в природі діють як гідроакумулятори, що періодично накопичують вологу, а потім поступово віддають її в річку, яка і сформувала таку заплаву. 

        Чи вважаю я , що вже завтра потрібно категорично заборонити використовувати такі ділянки як ріллю? Зовсім ні. А все тому, що так звані сінокоси зовсім різні. Є наприклад такі, де в принципі завжди земля оралася, а переведені такі землі в сінокоси в свій час були лише з одною ціллю - це добитись кращих виробничих показників в районі в порівнянні з іншими. Є і такі, де їх водорегулююча функція зовсім незначна і з господарської точки зору їх дійсно краще використовувати у вигляді ріллі. Але є і ділянки, де з точки зору екології оте розорювання, на мою власну думку, неприпустиме. Вихід бачу в комісійному обстеженні отих «сінокосів» і негайному переведенні тих з них, де розорювання наносить мінімальну шкоду довкіллю, в категорію орних земель. А щодо решти - то це посилення контролю та невідворотність покарання винних в нецільовому використанні, аж до позбавлення таких власників та користувачів їх права користування, чи навіть права власності на ці ділянки.
   Але чи всі заплавні землі пригожі до використання в сільському господарстві навіть в якості сінокосів? Так як неможливо перетворювати наші Карпати в суцільні полонини, так і заплави річок не можуть бути виключно сільськогосподарськими угіддями. Дуже заболочені ділянки, яких в наших краях називають болотами, і надалі повинні залишатись отими болотами, звідки власне завжди живились і живляться наші ріки, адже саме там беруть початок струмочки, без яких люба ріка не може існувати, як не може існувати дерево, якому обрізали коріння. Там і надалі повинні рости очерети та верболози, в яких завжди повесні щебетали соловейки і кували зозулі, а в місцях вкритих водою хлюпалися качки, лисухи та дикі курочки. Дуже боляче , що цього не розуміють не лише пересічні наші громадяни, які все частіше ідуть в такі угіддя з сірниками «наводити порядок», а і державні мужі, які планують виставляти такі ділянки на продаж через аукціони. Влада чомусь вирішила, що земель, де б не велося сільськогосподарського виробництва, не повинно бути.
      Нещодавно на публічній кадастровій карті я побачив, що деякі заболочені ділянки отримали кадастрові номери і дуже схоже, що влада вирішила проводити по них торги, результатом яких може бути осушення таких ділянок. Це змусило мене написати депутатське звернення до в.о начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області Бабак Д.А., яке підтримали мої колеги депутати районної ради , і в якому я просив не виставляти на торги такі ділянки. Відбулася і особиста зустріч з цим держслужбовцем, який запевнив, що поки що таких торгів не заплановано, однак відповіді на питання, чи планується це на майбутнє, я так і не отримав. Не зрозуміло було з зустрічі і того, яка ж доля очікує на наші бувші колгоспні ліси та лісополоси. Мабуть всі розуміють, що без того, щоб хтось був відповідальним за такі землі, не обійтись. Але хто? Була пропозиція передати оті «ліси» найближчому державному лісогосподарському підприємству. Однак виникає запитання, а чи будуть оті лісгоспи опікуватись ще і нашими проблемами, якщо в них і так зараз катастрофічне становище з фінансами, адже державне фінансування відмінили, а тих грошей, які вони заробляють власною діяльності, не вистачає навіть на лісовідновлення на тих землях лісового фонду, якими вони зараз розпоряджаються.
       Саме роздуми над такими проблемами і наштовхнули мене на думку, а чи не настав час створити в нашому районі своє власне комунальне лісогосподарське підприємство, в постійне користування якому і передати оті землі, про які ішла мова вище? Чи був би такий лісгосп прибутковим? Думаю на перших порах мабуть ні, адже попервах досить значних витрат потребуватиме і інвентаризація таких ділянок і проведення лісовпорядкувальних робіт, які є обов’язковими для любого лісогосподарського підприємства незалежно від його форми власності, та власне і звичайні організаційні проблеми при створенні такого підприємства потребуватимуть деяких капіталовкладень. Однак враховуючи те, що вік більшості наших полезахисних полос доходить до зрілого і вони потребують догляду , а часом і реконструкції, то від таких робіт комунальний лісгосп може отримувати і непогані надходження, які при правильній діяльності можуть не лише покривати затрати, а і приносити прибутки. А створюючи нові насадження в ярах та на заболочених місцях можна значно збільшувати лісистість району. Багато останнім часом говориться про енергетичну вербу, яка дає приросту до 20 т біомаси на гектарі за один рік. А чи набагато менше приростає на гектарі за рік нашої звичної верби і до якої ми всі звикли? Думаю ні. Ну нехай наша українська і не така плодюча, як шведська, але кубиків 15 в рік на одному гектарі точно виросте. А тепер порахуйте скільки кубів, нехай і не висококалорійних, та все ж дров, можна отримати з сотні гектарів вербового лісу? А таких гектарів на заплаві Супою, де сіна багато не накосиш, а посадити вербу зовсім не складно, мабуть можна назбирати і не одну сотню. Тобто засадивши такі землі вербою, ми не лише поліпшимо екологічну ситуацію в районі, а і без шкоди довкіллю зможемо отримувати до двох тисяч на рік кубів дров, яких повинно б вистачати для опалення місцевих комунальних закладів, які останнім часом перейшли на опалення твердопаливними котлами. Крім усього сказаного, таке підприємство могло б бути і місцем створення додаткових робочих місць, тим більше, що розчистки та рубки догляду, які найбільш трудозатратні, припадатимуть в більшості випадків на зимовий період, коли в сільгосппідприємствах роботи немає і багато робітників змушені ставати на облік до центру зайнятості. Чи обов’язково щоб такий лісгосп був окремим підприємством? Не обов’язково, цілком можливо, що це буде лише частина підприємства, яке опікуватиметься також Яготинським парком, створення якого ніби вже на завершальній стадії .
       Взагалі є над чим подумати.
       А чому б і ні?

Депутат районної ради                                                                                                                    О.П.КУЛІНСЬКИЙ

« повернутися до списку новин